Зітхнуло стиха сонце і за дерева впало,
На небо, що неначе в олії хто скупав…
А хмари всі, що вранці ніч тихо прив’язала,
Нарешті відірвались – в нічний рушають плав.
Сплять мовчазні дерева, посопуючи листям,
Здригаються, гілками тремтять собі вві сні…
А зорі спокушають – підморгують барвисті
До місяця, що трішки знітивсь, почервонів…
Так романтично вечір вклоняється до ночі,
Передає їй символ володаря часу.
Далеко сонне сонце вляглося вже на спочин,
Шкода, що не побачить переднічну красу…
13 жовтня, 2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286377
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.10.2011
автор: АнГеЛіНа