А у полі, а у полі
сильний вітер гне тополю,
Стан додолу нахиляє,
У траву роса спадає.
Він не хоче зупинитись,
до тополі прихилитись.
А вона струнка, висока,
Серед поля одинока.
Пр-в:
А кохання, а кохання,
В нім - зітхання й розтавання.
Краще б їй не було знати,
В полі вітра не спіймати.
Він на волі пісню грає,
Тополині душу крає.
Він чіпає струни серця,
Із корінням душа рветься.
Загубилося кохання
Між вітрами до світання.
Заіскрилися сльозини,
Вкрились росами долини.
Листя з гілля обриває
Стан високий обіймає.
Навіває тугу-втому,
невідомий біль нікому.
А далеко, а далече,
відлітає ключ лелечий,
В верховітті тополинім
Вечоріє небо синє.
А та пісня журавлина
понад краєм рідним лине.
Запечалилась весною,
А курли-курли - луною.
Пр-в:
Тополина закохалась
та нікому не призналась,
Де ж те літо, світлий промінь,
Лист зелений у розмові.
Ходить краєм пізня осінь
у пташинім стоголоссі.
Вітровієм ллється пісня
Ніжний легіт, тремтить листя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286274
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.10.2011
автор: ГАЛИНА КОРИЗМА