Осіннє листя, вже осипало дорогу,
Лісні стежинки мохом поросли,
Ніхто не зрозумів мою тривогу,
Коли летіти мав в чужі краї...
Не треба мені замок запустілий,
Нічого непотрібо, лишень ти !
І я тепер один, на вид змарнілий,
Від тіла душу я не взмозі відшкрепти.
Пробач ти дорога моя матусю,
Словами, вже ніщо не повернеш,
Я біля неї хочу бути й мушу...
Ніщо не вічне, лиш та мить, яку
ти ждеш...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285633
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2011
автор: Віктор Непомнящий