Серця стук вітром захлинеться,
З плачем з рук пісня вмить зірветься.
Здійметься чорних круків зграя,
Подивись, ген у гаю...
Подивись, бачиш, ген у гаю
Волхв стоїть, з богом розмовляє,
Пісня з вуст славних воїв ллється,
Крає серце.
Тож святіть мечі, Даждьбожі сини,
Нехай сивий вогонь сміється,
Най луною відізвуться Холодні Яри,
І наш прапор по вітру в’ється.
Русь лежить ой тай під курганом.
Всюди лиш її дітки п’яні –
Груди їй пробили хрестами,
Орють спину нагаями.
Неба схил Сонцем пломеніє,
Славою земля вагітніє,
На своїх яр-турів чекає,
Знемагає...
Тож святіть мечі, Даждьбожі сини,
Нехай сивий вогонь сміється,
Най луною відізвуться Холодні Яри,
І наш прапор по вітру в’ється.
Ой як станемо разом над курганами
Та як вдаримо лавами!
Захитаємо світом-Явою
І руками своїми жилавими
Піднімемо з колін нашу матінку,
Нашу матінку – Батьківщиноньку,
І прекрасною панною стане знов,
Лиш обличчя водою умиємо.
Заквітчаємо, заспіваємо їй нових пісень –
Помагай нам бог!
Гучним криком її привітаємо,
Най всміхнеться старий дідусь Сварог.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285283
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 09.10.2011
автор: Розбишака