Звідки ці світлячки на рудому волоссі осик?
Осінь пристрастю злив саксофонно повітря бентежить…
Світ давно вже осмислив і навіть по-своєму звик,
Що в зітханнях її і в сльозах кольорових – пожежа…
Урочистих світил мерехтлива скорбота колось…
В шепотінні осіннім, обіймах і звабленій змові…
Вище небо – її. А над вищістю – стриманий хтось
Пильно дивиться в очі – розгублені і вечорові…
В них – найглибша печаль надземних сонцесяйних вогнів.
Їх ранкова зоря на побачення вже не запросить…
А за пагорбом весен повільно іде по стерні
На високих підборах розчулена втомлена Осінь…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285078
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.10.2011
автор: Юлія Радченко