І знову чутно переклик
Туристів зграї вдалині.
Вони нестримно ринуть в бій
Проти погоди й хвилів рік.
Вони несуться по горам
Ніби не тягнуть свій рюкзак.
А хмари віють, віють, віють
І закривають далі шлях.
Проходять в день вони чимало,
Мозолі вічно натирають.
І мріють йдучи про привал,
Про теплий спальник і примар.
Біля кострища завивають
Похідні пісні про любов
Також про милу неучтьонку
Про чистоту й глибокий сон.
А зранку знову виповзають
З чужих палаток, хто з своїх.
А хтось заснув біля вогню
Хто не доповз вчасно в палатку.
Поснідали, зібрали речі,
І знову в путь, в далеку путь.
Іти, брести поміж гаями,
Відчувши кайф від перевтом .
Зберешся на вершину ти,
Й побачиш велич ту нестримну
Красу, якої не почуть
І не побачить, не вдихнуть.
І зрозумієш лиш тоді ти
Навіщо йшов, зривав мости,
Своєї волі домагався
Аби ковтнуть ковток води.
Води гірської, рік бурхливих,
Яких ти бачив у кіно.
А тут усе перед тобою
І справжній ти, і справжнє все!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=284198
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 04.10.2011
автор: RainyLP