А якщо впадеш ти на чужому полi,
Прийдуть з України верби і тополі.
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
В.Симоненко («Лебеді материнства»)
Дрімають зорі, мов ягнята безневинні,
На пасовищі жовтого меніску.
І світить ледь іскра у вченого в каміні…
Хто зна, то може Божа іскра?
Стрибог з Еолом бавляться – вітер завива,
Коріння рве і гне гілля – все мало.
Пасатом стрімко мчиться диво-новина –
Землякові Нобелівську дали!
Кружляє листя осені у танці золотому,
І дітвора від радості кружля.
Летять листи-запрошення із Гарварду, Принстону,
І вчений наш радіє, мов дитя.
Несуть гірськії річечки свій водяний потік
Шумливому Джур-Джур і Учансу.
Герой наш каже: «Так, як я від баби з дідом
Ще й від тебе, Україно, утечу!»
Сія-пала пекучеє каліфорнійське сонце,
Так життєдайно світить і сія!
Іскриться слава вченого, що на чужій сторонці
Розпалює, мов полум’ям, серця.
Морок, ніч і темрява. Чом не спиться вченому?
Щось йому заснути заважа.
Ніжнеє-преніжнеє, до болю знайомеє
Шелестить і серце дотика.
Не з землі південної пальми і секвої,
А з країни рідної верби і тополі.
Шепчуть одна й друга докором-дуетом
І слізьми проникнутим диво-менуетом:
«Ой не спіши ти, синку, перемудрить долю,
На що проміняв ти соколину волю?
Другим був Пулюєм – першим став «ніхто».
Не писано в літописах імені твого.
Кращих ми синів утратили в війні,
Та ще ліпші – там, на чужині.
Синку, повернись!» – благали,
Тугою прощання та й залоскотали…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283765
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.10.2011
автор: Margoshenka7