Знаєш, через десять років ми, здається, з тобою
будемо як равлики... Кожна обросте домівкою, чоловіком та
красиви дітьми.
Я дзвонитиму тобі зранку, щоб запросити на прогулянку
до овочевого ринку і ми, як звично, натомість підемо у кав'ярню.
Там в чашці заварюватимуться слова, долоні торкнуться скатертини
й затерпнуть.
-"Я дуже добре пам'ятаю вечірній вокзал, волоцюгу на пероні
та камеру схову, в якій залишила тоді своє серце...
Нестерпний біль у втомлених скронях, навпіл роздертий квиток.
Холодну, засмічену людьми вулицю, будинки розбиті судомами,
уривчасте дихання порожніх авто.
Пам'ятаю, що була надто тихою.
Що часто застрягала у ліфті, засинала в порожньому ліжку
до смерті втомлена.
Я разів сто підходила до телефону і обіймала слухавку.
Самотність стурбованою кішкою точила об душу
кігті, бо все що міг ти...
Давно зробив."
Знаєш,через десять років ми з тобою розіб'ємось,
наче фарфорові статуетки під час землетрусу так,
що краще буде придбати нові, ніж склеювати рештки...
Може, я нарешті наберусь сміливості та віддам свою нирку
на благодійність. А ти готуватимеш смачні млинці і в твоєму
туалеті постійно лежатиме книжка Ремарка.
Знаєш, так справді буває. Хтось пліснявіє на дивані перед телевізором,
інший жує тютюн та колекціонує раритетні марки,
а когось о 8мій вечора вбивають з гвинтівки біля свого ж під'їзду.
Знаєш, через десять років наврядче щось зміниться.Не сподівайся марно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283582
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2011
автор: Леона Вишневська