Була собі людина без емоцій. Була — бо мало б хто сказав:"Жила".
Сміялась - на губах не видно сміху, ридала - без сльозинки на очах.
Вона любила дуже танцювати, та не при всіх, а перед дзеркалом, одна,
Вона уміла пристрасно кохати й не показать нікому почуття.
Вона нікому в очі не дивилась, бо в тих очах її маленький світ
І в людях розбиратися не вміла, ну а найменше у своїй душі.
Вона була ні мишкою ні тигром, а так - ніхто у цій життєвій грі.
А мрії - це її життєва пісня, Самотність - друг мовча́зний на Землі.
Вона боялась падати і то́му ніколи не літала до зірок,
Вона багато в світі не пізнала, бо страх життя її печальний рок.
Вона хотіла буть комусь потрібна, вона б йому віддалася уся.
В її душі любов жила у клітці, цілюще і убивче почуття.
Вона не вміла зовсім ображатись, вона була для інших дивина.
Вона така дурненька і наївна, вона боялась й прагнула життя.
Вона хотіла безліч справ зробити, та це так і залишилось в думках.
Вона... Вона людина без емоцій... З іскринкою в замислених очах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283558
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2011
автор: Marika