Біжи, біжи, хапай життя!..
Ти знаєш, що це - сон,
Та все одно біжи,
Бо вже схід сонця скоро,
А може, захід...
А раптом, далі - пустка?!
А ти не встиг
Спіймати щось?.. когось?..
Комусь сказать: "Кохаю"?
Він, може, й знав, та не почув...
Біжи! Ще, може, встигнеш
Ту посмішку зустріть і руки,
Що не давали впасти в осінь?
А поселили осінь в серце,
Вином і кров'ю обвінчавши.
Біжи! Хапай...
Та вже куди і що?
Назад шляху нема.
А осінь кожен раз вже інша.
Все більш чужа.
Вже не твоя.
Твоя зосталась там далеко
Вино холодне пить
Й сидіть на цвинтарі зі спутаним волоссям,
Ховати пальці до рукав
І в темряві шукати очі.
Воно і сумно, звісно,
Та не лізти ж
Увечері в товсту петлю.
Хіба що вранці...
То сарказм.
Але болить щось.
Щось не так... щось якось...
Більш ні слова.
Шкода, що мить така маленька,
Така коротка,
А невблаганна, наче осінь,
Наче схід сонця -
Йому теж все одно,
Що разом з ним
Хтось має йти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283519
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.09.2011
автор: Julia De-Ville