Я вірую. Так, о я вірую
В трепетний подих світанкових плес!
Я вірую зараз у невідворотність,
Чи швидше невмовність ще сонних небес.
Я вірую. Ще вірую в себе.
І сил же яких ця віра несе,
І як я щасливий в свідомості зримій,
Що віра жива ще і долі тече.
Та хай би і долі, то що ж?
Зате цей струмок заливає рівнини,
Виснажує скелі, дамби ламає,
Із міст споконвічних змиває години,
І в течії з ним, так, я вірую!
В чаруючу зелень нетоптаних трав.
У вітер ранковий осінньої длані
Та в святість предивну наземних оправ;
У що ще? У Сонце.
В сліпучого й дикого ідола світла,
Що сипле надію
Й мені додає ще хоч трохи тепла;
Я твердо ще вірую в листя,
У впале й не зовсім з осінніх дерев,
Що в танці кружляє настільки шалено,
Мов знає про смерть та витівки дев;
Я вірую в попіл.
А також в безмежний й нескорений дим,
Який так повільно і граціозно
Злітає в нірвану, в мій сон, та есенцію зим!
Та в Валгаллу, в Едем,
Та у сорок воріт, їх сфер між ефіру,
Сорок радостей світу,
В їх золото інків, їх музику лір...
Бо то все є віра. То все є блюз.
То все є те, в чім я нині тону.
Бо нині я вірую, і це головне,
Та молюся світу, щоб вірив до скону!...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=283458
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 29.09.2011
автор: M.E.(nachtigall)