Завжди одна людина чекає і шукає іншу.
І коли їхні шляхи сходяться, коли погляди їхні зустрічаються, і минуле, і майбутнє
втрачають будь-яке значення, а існує лише одна мить і
неймовірна впевненість в тому, що все на світі написано однією і тією ж рукою.
Пауло Коельо ( "Алхімік" )
Краплинами живильної води стікає по обличчю дощ із кришталю.
І золотом застелений асфальт, і серце прагне крикнути "люблю".
Ми жадібно ковтаємо тепло й вологу, і аморфну пустоту.
Тенета розпускають почуття. Ми загнані у осінь золоту.
Янтарний мерехт зелені очей. Немає де подітись від мани.
Загублені в мереживі ночей, не знайдуть шлях додому до біди.
Так чітко відчуваючи момент, коли вже не існує межі між…
Ця дійсність так прекрасна. В ній весь сенс. Що хочеться сміятися до сліз.
Промоклі геть до ниточки. Вперед! Несемось! Два творці у власний світ.
За руку. Бо з недавнього часу у спільний простір персональний вхід.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=282204
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.09.2011
автор: Інга Хухра