Стiкає кров пiд слабкий голос Лiри.
Неправда чорна шириться у так.
Новi тимча́совi бридкi кумiри
Затвержують свiженький хижий пакт.
А Лiра, мов Роландовим останнiм хрипом
Все кличе: Де ти,вiрний й мужнiй син?
Цiлують лицаря у очi…---Тихо!Тихо!
Ви чуєте? Ще не розтрiляний лелечий клин!
Квiтучi мури----у трояндах для героїв,
Їх мало, їх оскiлькинько, ростуть!
Що ж свiт людський, що ж ти тепер накоїв?
Перевернулась iстини велика суть.
Труби сопiлка, близька й загадкова!
Та вже прекрасний лицар----Cарацин!!
Вiдвертай очi людям:
Грiнвiч
мiзерний,
брехливий
Й не-обов-язковий
Серед пустельних сонячних мiсцин!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281838
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.09.2011
автор: Солєтта