Світ горів у вогні,
І крики лунали людські.
Ми так боялися правди,
А вони не боялись брехні.
Ми рубали мечами,
А диявол вбиває сльозами.
Десь кричали, чи то вже вмирали,
А ми далі б*ємося без тями.
Папа знову аж замерз в темноті,
Тай підкинув він дрова вогкі.
Ті дровешка враз запалали,
Немов справді в земному аді.
***
І по вітру розвіяли прах,
Щоб вернути їм попіл і страх.
Щоб невірні лиш плакали й гнили,
Щоб юрба веселилась в містах.
Вони всі боролись за Бога,
Навіть знаючи – доля убога.
Вони знали про місто в горах,
Де назавжди піде від них жах.
***
А Бог сидів на небі й всміхався,
Йому ж то приємно, він не сахався.
Його руки не були в крові,
Для нього завше співали пісні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281729
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 20.09.2011
автор: Morley