Коріння падає уламками систем,
Колюча слабкість дихає у тілі,
Давай, мій друже, радісно ковтнем
Ці світлі смутки, майже переспілі.
Розстелим вічність солодом доріг,
Самотній вітер одягнемо в шати,
Прикрутим темінь призмою до ніг
І будем осінь ніжно обіймати.
Я знаю, друже, тиша навесні
Цінніш за совість в спаленому домі,
Давай розтрощимо капкани у душі
І вдягнемось в оранжево-червоне.
(А хто не з нами, хай допише сни,
Бо синє - тепле, чорне - невагоме.)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281663
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.09.2011
автор: Warik666