Ніч поволі сивіла.
Сновидою хиталась на підвіконні,
Закохана в останню прірву,
Сліпла від наполегливих обіймів
Легковажного світанку.
Лети, порожнече!
Я розумію кожну твою струну,
Гаптовану говіркими птахами,
Які досхочу назносили пліток,
Про кохання…
Гострі профілі нашорошених гілок
Мандрують горизонтом за вікном.
Сіючи сум’яття в мої думи…
Шкребуться миші.
Гризуть в старому механізмі крихти часу,
І сунуться петлі з мідних спиць,
З’єднаних тривкою волосінню
Початок і кінець…
…Зав’язуються чарівні вузлики днів
В безкінечний сплітаються шалик.
Так тільки ти шаленів, так тільки ти
Тіло жагуче бавив…
Ніч поволі сивіла.
Сновидою хиталась на підвіконні,
Закохана в останню прірву,
Лети, порожнече!
19.09.2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281491
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.09.2011
автор: gala.vita