Між нами неначе моря оповиті туманами,
Ми просто повільно стираємося з реальності,
Ми як камертони відтворюємо тональності
І звуки в собі залишаємо, звісно, ранами.
Думки натщесерце - як ліки - лише за рецептами
І місця не буде у жодному із літописів,
І сили не буде хоч трохи іще боротися,
Щоб битися в небо руками у кров обдертими.
Міста у бруківці: закуті, німі, ув"язнені.
Небажаний спокій так тисне. Тріщать фундаменти.
А час непомітно лягає в старі пергаменти.
Ми ніби далеко, та руки у нас прив"язані.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281416
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 19.09.2011
автор: Олександр Гриб