Сьогодні перша вистава,
Осінь відкрила сезон.
Завмерли й очікують слави
Дерева з байдужістю крон.
Вивчені всі монологи,
Зазубрені ролі у сцен,
Розучені всі діалоги,
Ніби то все без проблем.
Скоро виходити й грати
Хотілося ще і на біс.
Вітер почне завивати
До неба наповнених сліз.
Воно розійдеться дощами,
Дерева застелять "коври",
Листя спалить вогнями
Холод нічної пори.
Димом осінь промчиться
Згорить у багатті життя.
Палає коричневе листя
Без подиву і каяття…
Для неї звільнили арену.
Закінчився літній пролог.
Осінь, виходить на сцену
Говорить свій монолог.
Осінь
Мені залишили місце
Щоб дотягнуть до зими
Я обіймаю вас міцно
Не хочу вмирати з вини
Але ж мені доведеться
Покинути землю на рік
Мій голос знову озветься
Тихо а може як крик
Я одягну свою сукню
Щоб танцювати для вас
Доки годинник не стукне
Я танцюватиму вальс
Скидатиму листя пожовкле
Стелитиму вам я до ніг
Небо дарує промокле
Пісню дощів молодих
Я розмалюю простори
Й багряні барви лісів
Змінять зелені узори
Й відправлю у даль журавлів
Земля почорніє голодна
Люди зберуть всі дари
Я ніжна але і холодна
Мовчання дарую з гори
Я з крилами сірої птиці
Літаю у небі що дня
Тримаю в руках блискавицю
Щоби не злилась вона
Мій час закінчиться скоро
Застелить все снігом зима
Я відлітаю на гору
Скінчився мій час вже пора
Ось і скінчилась вистава…
Але ще відкритий сезон.
Прийшла та омріяна слава,
Співають дощі в унісон…
Навколо всі просять зіграти
На біс, але осінь іде…
Наступного року чекати
Осіннього вальсу не чути ніде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=281122
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.09.2011
автор: Юра...