Під моcтом Мірабо
струмує Сена,
так час біжить
у тебе й в (мене)
в мені ніколи - в тобі назавжди,
залишить плями рудих прожекторів
на шкірі аморфним милом
(На Гійомовому підвіконні)
сльози із заліза.
„Залізо не ржавіє?” -
„Ржавіє тіло із залізних
вікон, забитих навхрест
голоду відтятим цвяхом долі”
Час – немов людина
до життя жагучий
нестерпний біль пекучий
несе він крізь віки,
щоб рано-вранці омити
свіжими
слізьми наступних бранців,
покинути надтріснутий
будинок
відкинутого циферблату,
інтрузивно виливаючись
як засіб збереження
єдиного контролю
за смертю птаха
чи
то людської шкіри.
Гійома мертвий горизонт
із поржавілих
газетних стягів Сени.
(прокидається);
вільним подихом
пливе прожектор
милом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280976
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.09.2011
автор: ImmortalPsycho