Я хворію безпомічною аморальною хворобою,
коли судини звужуються від побаченого по телевізору кривавого вбивства.
В судомах засинає моє тіло, бажаючи зійти з розуму.
А мозок плаче, тренуючись перед поминками.
Раптові спалахи криків, молитв до Бога, якого собі давно обрано -
Це прояви спокою, навіть не зовсім типового.
Даючи собі задніх, я тихо сходжу з розуму.
Ковтаючи пігулки з дешевих рекламних роликів.
Далеко на вулиці кличуть самотні знайомі місцини.
Задумуюсь: Господи, де ж взяти сили дійти туди?
Чомусь замість гір уявляються тільки рівнини.
Та моя уява вже звикла довкола все плутати.
Прогрес хворобливості - процес - не доречний ніколи.
І змушують битися серце лише ліхтарі при дорозі.
Моїй аморальності місце у залі очікування,
Якщо даний світ помістити її не в змозі.
5.09.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280820
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 15.09.2011
автор: Іванна Шкромида