Вікно. Дощ. Скло. Летять з неба сльози, але я не відчуваю їх. Ні долонею, ні душею. Хтось дуже сумує і ридає, аж ввесь світ чує. Дерева співчувають, хитаючись благально своїми стовбурами та гіллям. Вони переймаються Його чуттям. А я? Чому я не можу так? Я хочу, як всі: і раптового літнього дощу, і вередливого осіннього вітру, і навіть, зимового сну...
А я можу лиш одне - торкнутися скла... і уявити. Моє життя в руках того, хто підливає. А життя мого хазяїна також в руках Того, хто підливає: але не мене одного, а всю Землю...
Не спиться... Вікно. Дощ. Скло. Летять з неба сльози, але вазон на підвіконні їх не відчуває...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280545
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.09.2011
автор: Olya Savchuk