Я як пуста шахта ліфту, як безодня без краю.
Я ніби лечу і раптом падаю, бо крил не маю.
Я ніби тонкими нитками прив’язана до тебе.
Нитки уриваються – їм не сягнути висі неба.
Спогади стираються. Я кудись ніби зникаю.
Ти далеко. Ми за межами твого дому-Раю.
Нас туди поки не пустять. Марні намагання.
Чорна одежа. Розбиті надії, мрії, сподівання.
Знаєш, як тяжко, коли розбита вщент надія?
Коли сміятися не можу, не хочу, вже не вмію?
У голові пульсують ніби болю в’язкі згустки.
Знаєш, як ми за тобою сумуємо дуже? Пустка…
середа, 4 травня 2011 р.
© Copyright Ковтан Надія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280412
Рубрика: Присвячення
дата надходження 13.09.2011
автор: Ковтан Надія