В любовнім вирі незбагненнім,
Весні співучій в унісон,
Змішався жмут спадкових ґенів
І енна кількість хромосом.
А згодом певний збіг обставин
Сприяв тому, що білий світ
З його могилами й хрестами
Побачив я, як індивід.
Отож, радію небу й сонцю
У неповторну мить життя,
Хоч заздрю інколи японцю,
Що сонце висвятив на стяг.
Та місця досить під світилом
Усім, хто нині сущим є.
Пливе, мов човен під вітрилом,
Життя незвідане моє.
У далі лине невідомі
Морями мрій і сподівань;
Несеться під вітрами долі
На рифи болей і страждань.
Мене вже іншого не буде,
Тому і мрію за життя
Пізнати істину й відбути
У тиху ґавань небуття.
Своє життя на "до" і "після"
Я принципово не ділю.
Злилися в ньому сльози й пісня.
Таким, як є його люблю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280308
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2011
автор: Дощ