Правий Господи-Боже, Отче наш!
Ти - любов? Що ж, ловлю на слові!
Зглянься! Серце заходиться, стогне аж!
Дай насущної нам любові!
Там, де - двоє, скажи про любов: "О, є!"
Хай шаріються квітом вулиці!
Хай, во славу твою і в ім'я твоє,
їм живеться, немов цілується!
Хай - хоч ляпас, аби не казать: "Я - пас!
Не розбурхую більш землетруси..."
Спокушаємо ми, спокушають нас -
не рятуй од такої спокуси!
Дай же кожному пару його крила!
Нам би - в ці небеса і - над ці!
Дай Їй дати Йому плід добра і зла,
далі - хай хоч кислиці сняться!
І сповиту у трави Її Він зіп'є!
І вона, як та чайка, розхлюпає крик в імлі!
Отоді і пребуде вже Царство твоє,
як на небі, таке й на землі!
Десь вони у розмаяних рос габі,
в очі дивлячись, зливши свої світи,
один одному скажуть і скажуть тобі:
"Вірую в єдиного Господа, бо він - є ти!"
Ти ж бо знаєш: з любові, не з глини - люди...
Тож, даруючи синь, і мене не покинь!
Твоя правда і слово, і слава навіки будуть!
Амінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280300
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.09.2011
автор: Олег Гончаренко