Цей дощ такий доречний!.. Саме вчасно
Полоще він задуману траву…
Під ним самотність (хай і трохи) гасне,
Тепер її я й голіруч зірву!
Вона мене збивала сміхом з ритму,
На зло гасила рятівну свічу…
А дощ зуміє самоту втопити –
Тому ж йому «Не зупинись!» кричу…
10 вересня, 2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279773
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2011
автор: АнГеЛіНа