Йшла осінь, така собі звична пора року однак у місті Лева, вона виявилась не дуже такою позитивною як від неї очікували. Холодні ранки заставляли ПІПЛІВ швиденько забігати у переповнені маршрутки, та грітись теплом інших людей. Ця історія відбувалась саме у цей період часу…
Коли бачиш перед собою «блікання» курсора, отої наївної чорненької рисочки мимоволі хочеться описувати оцей процес «блікання», такий занудний і нестерпний, однак комп’ютер, ця напіврозумна тварюка цього ніяк вкумекати не хоче, це ж елементарне паскудство…
Осінь. Що приносить нам ця «чудесна» пора, для сільських мешканців це трудова ЕРА, вони йдуть в бій озброюючись лопатами та іншими причандалами для забезпечення власних статків і щоб на зиму було щось їсти. Для міщан це холодний, неприємний період,тим паче ГРИП легко схопити, на тлі 2-ої чи 3-ої хвилі світового економічного колапсу, ця осінь не віщувала нічого хорошого. Багнюка під ногами весело співає своє брудну мелодію, і як на диво рівними частинами бруду кидається на одяг і взуття львів’ян. Це ще добре що немає серйозного похолодання, а то б почалась тенденція до «сракопадства»:) Так і хочеться закутатись у щось тепленьке і нікуди не вилазити із хати, дивитися фільм і пити гарячий чайок чи кавусю.
Отже перейдем до суті…
Не можна сказати що їхні відносини, були ідеальними однак взаємне тепло якось по-особливому огортало їхні серця. Конфлікти, це теж прогрес, як не як. Вона знала, його досить довго, щоб вивчити основні фразочки якими він кидається, та безпардонні і нічим необргунтовані звички, ну хіба що вони нормальні тільки для нього. Хіба можна вриватись в вбиральню, коли вона там і лякати її ледве не до напівсмерті, або говорити що усі коти і собачки (яких вона дуже любить), це просто планети і галактики усіляких паразитів які ще з часів Вавилону осіли на цій землі і ніяк їх не викуриш звідси, і отой зелений нашийничок так само помагає від бліх, як парасолька проти урагану. Сміх та й годі. Але не зважаючи на все це вона його, щиро і віддано любила.
Все відбувалось по визначеним етапам і не дуже, він казав що її дійсно кохає, і робив правильні кроки на шляху до її серця. І ось-ось вона була готова віддати йому ключик, як йому треба було їхати по роботі, у відрядження.
Це її знервувало, настільки що цілий день не говорила з ним, і не відповідала на СМС і дзвінки. Пам’ятає як він схвильований з ошалілим виразом обличчя, та букетом троянд, ввірвався до неї щоб попрохати вибачення. Вона сказала що це не його вина, оскільки це лише загартує їхні відносини. Він сів біля неї взяв її долоні в свої великі руки, та лагідно прошепотів «дурненька, я тільки твій, і все, не хвилюйся».
Вона пішла в вбиральню,а він склавши долоні човником, пішов за нею, і з словами «Люба попісяй, мені на ручки», раптово засміявся, безумовно жарт був нестандартний. Вечір пролетів швидко, кілька приємних секунд і все ЗАКІНЧИЛОСЬ. Як вона не любить прощатися, це виводить її з себе, це неначе перетворюєшся на вовкулаку і починаєш вити на молодика (це повний місяць, для тих хто не знає).
Далі минав час, здається усього два тижні але, це ДВА тижні без НЬОГО.
Вона вже і вишивала і намагалася сконцентруватися на роботі, як одного прекрасного дня пролунав радісний дзвоник телефону, і почула його теплий голос який повідомляв що він скоро приїде.
Ось і вокзал (добиратись електричками, значно дешевше). І він виліз з великим багажем i побачив її. Її волосся розвівалось на вітрі, легкими пасмами падаючи на обличчя, вона примружила свої карі оченята, оскільки неочікувала такої агресії від вересневого вітру. Одяг без усяких прирікань сидів на ній ідеально, а каблучки тільки візуально вирівнювали її ніжки. Одним словом НУ ДУЖЕ симпатична дівчинка.
Вона когось чекала, і з нетерпінням облизувала і легенько покусувала свої пухлі як свіжоспечена булочка Губки. Вона знала що сьогодні особливий день, коли вона нарешті побачить Його після тривалої перерви у стосунках.
Його погляд пронизав її, і пройшов крізь неї як ніж у масло. Вона зніяковіла, оскільки знала його думки, жести, міміка й слова говорили, що він її хоче, при чому НЕГАЙНО ТУТ і ЗАРАЗ. Подумки прокрутила в голові собі ефектну сценку, з усілякими викрутасами. Але їй хотілося ніжності нехай навіть мінімальної. Він узяв її за руку, при чому трішки сильніше ніж зазвичай, це говорило про внутрішню напругу. Вона не знала з чого почати розмову, мовчки очікуючи що він заговорить перший. Він почав по стандарту, розповів що дорога була складною і ті курси підвищення кваліфікації, по своїй сутності повна лажа.
Вона зрозуміла що він зараз після такого навантаження та розчарування він дещо дестабілізований, і щоб мотивувати його на певні дії вона грайливо, з явним пристрасним підтекстом сіла йому на коліна, і почала пильно вдивлятьсь в його очі.
Треба було б бути останнім дурнем, щоб не зрозуміти цього погляду.
Короткий діалог, говорив сам за себе:
«То куди їдем до тебе чи до мене» - сказав він.
«Як зазвичай, до тебе» - відповіла вона.
Дорога виявилась як на диво без корків, тому доїхали всього за 20 хвилин. Маршрутка зупинялась практично біля його будинку. Вечоріло, і будинки почали здаватися столітніми монстрами, які вилізли на полювання за отакими закоханими парочками. Світло ліхтарів, розливалось барвистими плямами, по ще мокрому і подекуди брудному асфальту. Вона мовчки обійняла його, бо трішки змерзла, а він сприйняв цей жест як те що їй уривається терпець.
Його квартира була на третьому поверсі, вона з задоволенням відчинила знайомі двері, з квартири віяло запахом давно немитих вікон і дешевого освіжувача. Зайшовши у теплу атмосферу, він зняв з її плечей курточку, та пішов на кухню ставити каву, одночасно витягуючи з верхньої полички, добре молдавське вино. «Одне одному не завадить», подумав він.
Тим часом вона роздяглась до спідньої білизни, і з певним нетерпінням чекала його в ліжку. Слова були зайвими, оскільки всі рухи були автоматичними, однак не позбавленими кохання та ніжності. На кухні загрюкав кришкою чайник, заваривши міцну робусту він налив у фужери вино, та запропонував у ролі закусочки шоколадні цукерки. Після невеличкого і епатажного перекусу, він перейшов до дій. Поцілунок був дикий, таке враження неначе він збирається її покусати. Ніби самі по собі речі впали на землю, і тіла сплутались у пристрасному клубку. Це була мить ейфорії, анабіозу який чомусь не був холодним а навпаки робився таким гарячим. Свідками цих подій лише залишалися казкові персонажі дивних химерних картин, які висіли на стінах квартири. Не знати скільки тривав цей екстаз, може кілька миттєвостей чи цілу вічність, однак вони були задоволені повністю.
Вона сказала – «Почастіше б так»
«Поживем, побачим, все залежить від твоєї поведінки», невдало пожартував він.
У відповідь вона трішки зневажливо хмикнула, і обняла його… це була мить того щастя, якого в житті лічені хвилини і вона захотіла якнайкраще насолодитися нею.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279739
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.09.2011
автор: EroS