Злітають з неба хмари,
Хоч вітер не жене.
Летять до краю птахи,
А їх ніхто не жде.
Залишаться роками
І кров`ю на руках
У серці старі рани,
Що душу палять в прах.
Припавшими додолу
Зостануться навік...
Летять їх душі в гору
До Бога на поріг.
Летять не озираясь
На землю, що горить,
Бо пам`ять ще не згасла,
І серце ще болить.
Болить, хоча не б`ється
І сльози не течуть.
Злітають душі в небо,
Але не в цьому суть.
А в тому, що вмирали,
Згасали просто так!
Думки мої палали.
Скажіть, ну як же так?
Хіба це все по долі
Та за заслуги їх?
Вбивали проти волі,
А вбивство- тяжкий гріх.
Вбівали і вмирали,
На землі тій чужій.
Надію полишали
І тужили по ній.
І прагнули додому,
Туди, де завжди ждуть.
Та все ж летіли вгору,
Але не в цьому суть.
А в тому, що не мали
Померти саме так!
Думки мої палали.
Скажіть, ну як же так?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279661
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.09.2011
автор: Белое Облако