І не впізнаєш – так усе змінилось.
Ще ряст притоптаний хранить її сліди.
В мій світ загублений – чи снилось?
Любов приходила, але не назавжди.
Вона була, як думка, легконога.
Прозорі шати обіймали тонкий стан.
Тут вона йшла, бо вкрилася дорога
Густими квітами, і поклонивсь паркан.
А тут вона спинялась на хвилину,
Бо тонкий шовк вчепився за тернину.
Вітрець дмухнув на сонний кущ жасмину,
Гойднув і розбудив, як кіт дитину.
На землю кинула Любов косинку білу
Й вологою росою спраглу землю вмила.
Затим, пустуючи, гойдалася в житах,
Що й до тепер ще хвиля б`ється в шлях…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279618
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.09.2011
автор: Валя Савелюк