Я не голився.
Ніяких квітів.
Крім нас у парку
собаки й діти.
Ламав гілляку
штовхати корок.
Тим часом фари
врізались в морок.
Ти так яскрава.
Несамовито.
А я правий був...
Навіщо ж квіти?
Дістала штопор -
я посміхнувся.
Ось ніч підкралась
та дише густо.
Людей все менше,
кущі гойдає
міждвірний вітер.
Ми поглинаєм
вино дешеве
в степах набуте.
І діалогом
стрибнем в забуте.
Недопиваєм.
Мовчання шарфом
лягає в руку.
Гудкові арфи
по трасах тягнуть
бики-машини
та линуть сумно
в дахах-вершинах.
Твоя квартира.
Зеленочайно.
Ми були в парку.
Так надзвичайно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=279351
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.09.2011
автор: Невідомий Автор