В очі блискавка, яскраві пучки світла, громом розливається свист гуми, дощ на гарячі скроні…
Тепло, ані звуку, тиша…
Знову світло. Пекуче, але приємне. Чорне світло. Розмиті контури вранішнього мосту. Чорного, туманного. Підвожусь. Руками хапаю повітря, притуляю до рота – нещодавно була злива…пам’ятаю. Пригадується молоде сонце на розмитому тлі… Озираюсь – чорна діра в безкраїй пустелі. Навколо здивовані пусті лінії чужих облич. Хто вони, чи люди це?…не схоже. Хто вони?
Я бачу…– прірву.
Чую далекий шурхіт води. Ноги вже відчувають вогку землю. Шкіру вже пестять м’які прохолодні краплини. Не можу пригадати їх колір. Чорний кришталь легко розтікається по тілу.
По коліна у воді, схиляюся. У голову думка – це я, я пам’ятаю, ЦЕ Я…Я дивлюся на себе крізь заплющені очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278978
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.09.2011
автор: Дарина Пышная