Ти вже давно пішов з мого життя.
Ти лиш примара в образі людському.
А я не хочу вірити в буття
Тої химери, що блука по дому.
Ловлю німий прозорий силует,
В мої тенета пристрасті й бажання.
Граційно оминаєш. Мов поет,
Римуєш сни минулого кохання,
Моїми упиваєшся слізьми,
Крізь стіни бачиш втомленії очі.
А я наївно прошу: «На, візьми
Моє серденько, милий!» - серед ночі.
Я душу на поталу віддала
І серце кинула до ніг безжальних.
Якою ж я незрячою була!
Й глухою, бо не чула слів брутальних.
Ти вже давно не мій, я – не твоя,
Та тільки загнане у кут кохання,
Заплутавшись в розставлених сітях,
Конає, бідолашне, у вигнанні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278960
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 06.09.2011
автор: Інна Серьогіна