ти заплющуєш очі немов подряпані двері,
а годинник на мілині все бурмоче нулями.
біля дзеркала мертве каміння із гір біжутерії,-
все трапляється вчасно й зворушливо...
тільки не з нами.
ніч блищить і спалахує пережованим досвідом,
я тут рідко буваю та ще й говіркою.
ти завчасно латаєш тіла не розбитого посуду
і огидливо водиш по небу своєю рукою.
ти так часто ховаєшся в шкірі холодного циніка,
що мені стає брудно й ламають нещадно конвульсії.
я на двадцять хвилин уповільнила потай годинники,
щоб вдаватись в деталі, вслухаючись в пустку дискусії.
я не знаю себе у тобі, знов ікси передчасності... ігреки,
не зберіг щось стрімке, оберіг обираєш від порчі.
і кому ще смакує цей мед наболілої лірики?-
та усе ні до чого коли ти так просто заплющуєш очі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=278511
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.09.2011
автор: Biryuza