Апофеозна апогея апокаліпсису –
абстрактний аморальний світ.
Людський, повний злоби і пафосу,
в авантюрі топиться рід.
Не шукає просвіти в буденностях,
не бажає іти до висот;
і виростає модифікований,
із дитини, повноцінний урод.
Всі катаклізми, війни і смертності,
на шаховій дощі у когось на столі.
Люди вмирають, як кеглі у боулінгу.
Хтось вигадує смерті нові.
Людство стало рабом технології,
А духовність провалилась у надра земні.
Всі народжуються і п’ять років генії,
а від пізнання й навчання стають дурні.
Світ наповнений парадоксальності:
хтось читає книги складні,
хтось поклони у церві б’є з радістю,
щоб дістати бонус на Страшному суді.
Ми вбиваєм себе за живця
і вигадуємо муки в житті,
бо люБЛЯча рука творця
подарує нам Рай у ще невідомому майбутті.
Поясніть мені не тямущій,
який сенс у цьому бутті?
чи чекати на після смерті прийдешнє?
чи жити зараз у реальнім житті?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277965
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 31.08.2011
автор: ембріон