Я своя для чужих, а для себе нерідна...
Тихо в'яне в мені квітка щастя тендітна,
Щоб ще швидше відпали колючі шипи
А до того мовчи...І крізь сльози терпи!
За життя нас безсмертя навік розпинає,
Воскресіння є марним, і Ісус про це знає,
Бо своїм для своїх назавжди лишився
і чужим для для чужих, за кого молився.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277884
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 31.08.2011
автор: Любомила