Натхнення не приходить враз,
Його відчуєш з часом.
Як осідлаєш – вже не злазь,
Щоб не умчалось з фарсом.
Все вижимай до забуття,
Ганяй себе до поту.
Не треба в тому каяття –
Люби натхнення цноту.
І збагатишся ти його
Любовною красою.
Чи вистачить часу того,
Що надано судьбою?
Воно негадано прийде
І збудить стукіт серця.
І знову в небуття піде,
А потім – чи вернеться?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277803
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.08.2011
автор: Г. Король