Ми зустрілися серед мрій

Багато  в  світі  існує  такого,  що  важко  пояснити,  холодним  та  позбавленим  емоцій,  розумом.  Щоразу  чуючи  про  щось  дивне  ми  хмуримо  брови  і  вмикаємо  залізну  логіку.  Звісно,  це  не  всіх  стосується,  адже  в  будь-якому  з  правил  є  винятки.
Заковані  в  щільні  лабети  буденності,  де  кожен  думає  про  власний  зад  та  його  безпеку,  де  кожен  крок  впирається  в  гроші,  ми  забуваємо  про  чудеса.  Поки  це  не  трапиться  з  нами,  ми  впираємося  руками  й  ногами,  тільки  б  не  розігнали  марево  нашого  спокійного  життя.
Я  теж  як  і  всі  не  приймав  правду  про  вищі  сили,  але  в  моєму  житті  сталася  подія,  що  розбила  більшу  частину  стереотипів.
Солодощі  –  це  одна  з  моїх  слабостей  і  магазинчик,  постійним  відвідувачем  якого  я  мав  час  стати,  видавався  раєм  на  землі.  Його  відвідини  стали  звичним  явищем.  Тієї  п’ятниці  я  зайшов  до  магазинчика,  хотілося  якось  підсолодити  вікенд  після  важкого  тижня.  В  черзі  до  знайомого  прилавка  я  помітив  прехорошу  дівчину.  Коли  підійшов  ближче,  мою  голову  заполонили  думки.  Вони  вирували  й  пінилися  як  гірський  потік.  
«Яка  гарна  й  мила  дівчина…  Смішно,  певне,  було  б  заговорити  тут..  Чи  ні…  Хвилясте  волосся  й  статура.  Хех,  а  нагадує  чимось  давньоримські  статуї  Венери…  Хоча  ні,  вона  не  така  біла…  Прехороша,  прехороша,  прехороша…  Хай  йому  грець,  вона  така  вродлива,  якби  то  познайомитися…»
Дівчина,  підступивши  до  прилавка,  показала  знаками,  що  б  хотіла  придбати.  «…Вона  німа,  але  ж  так  прекрасна…  Як  же  бо  познайомитися…  Я  ж  не  зрозумію  відповіді.  Як?  Прехороша…»  Раптом  я  почув  у  власній  голові  голос:  «Дуже  просто.  Звернися  перший  і  почуєш  відповідь…»  Дівчина  повернулася  до  мене  і  приємно  посміхнулася.  Я  онімів,  не  знав,  що  й  думати.  «Невже…  Невже  бо  ти  читаєш  мої  думки…  Просто  не  віриться…  Неймовірно…»  Почулося:  «Перелякався?  Так,  я  це  вмію.  Даруй,  що  влізла  в  твою  голову  без  попередження.  Надто  кортіло…»  Вона  знітилася.
Слово  за  словом  чи  правильніше  думка  за  думкою  ми  вийшли  з  магазинчика.  Я  навіть  забув,  по  що  туди  заходив.  Та  це  вже  було  неважливо.  Ми  ходили  парком  і  спілкувалися,  якщо  це  слово  тут  умісне,  радіючи  нашій  зустрічі...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277571
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.08.2011
автор: Eladar