Мене вполюєш між величних гір,
Немов мисливець сарну молоду.
В прадавні нетрі я тебе веду-
Зі стежки не зіб'єшся,просто вір!
Я вже змирилась:це веління долі-
Зійтися нам в нерівному двобої.
Чи ж я бажала зустрічі такої,
Щоб саме так розподілились ролі?
У тебе-лук,як ревний оберіг,
Очей не зімкнеш навіть на хвилину!
О,як твій погляд обпікає спину,
Він і без зброї може збити з ніг!
Твоя рука,напружена й міцна,
Натягує повільно тятиву...
Я ще живу,мій Боже,я живу!..
Допоки не зірвалася стріла...
Я ще вдихаю пахощі лісів,
Впиваюся безмежним білим світом!..
Яке ж воно п'янке-останнє літо!..
Останній промінь.Відгомін.І спів.
Яка ж вона гаряча-перша кров!..
Трояндою розквітла свіжа рана...
І я схилилась,зранена і п'яна...
А ти в собі сльозу переборов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277334
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.08.2011
автор: Наталя Данилюк