Я піду, як у землю вода.
Так природно. І так поцейбічно.
Хтось прицмакне:
- Така молода…
Хтось зажуриться:
- Всі ми не вічні…
Я піду, наче встану з-за столу,
Й не прощаючись, вийду із зали:
Ви мене не любили ніколи.
Ви нічого мені не прощали.
Дзиґарі мою північ відбили –
Я відхилю тихесенько двері…
Ви ніколи мене не любили,
я чужа на цій пишній вечері.
Там, на східцях, неначе в печері,
Все темніш і темніш з кожним кроком.
Обережніш, не рипнули б двері,
Не злякати б кого ненароком.
Вогко й тісно у цій комірчині.
Чи вернутись до світла ізнов?
Та мені вже ніхто не одчинить:
Ні Надія, ні Віра, ні Ви,
ні Любов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277230
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2011
автор: Валя Савелюк