Скільки галактик в твоїх очах
світів, що непізнані мною,
І цілунків чужих на губах
які пахнуть чужою весною.
Ти кохав, і кохаєш ще й досі
хоч минулим назвав почуття.
Вони квітнуть в тобі наче осінь
і вдихають їх інші, не я...
Ти співаєш для них про «схід сонця,
що шиплячи з водою злилося»...
Воно згасло і більш не горить,
хоч про це між словами мовчить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277146
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2011
автор: Любомила