Знемагаючи від болю,
І голодний, і брудний,
Вовк старий повзе додому,
А за ним йде молодий.
Він тримається зубами,
Що вже випали давно,
За життя своє погане -
Молодому ж все одно.
Старий крикнув:"Буду жити!"
Молодий лиш посміхнувсь:
"Вже пора могилу рити."
"Ні! Я скоро повернусь!"
Був старий у вовчій зграї
З юних років вожаком,
Та не ті роки настали -
І тепер він вже не вовк.
Бо в смертельному двобої
Молодий його рзп"яв:
На камінні повно крові -
Впав старий і вже не встав.
Слід кривавиі позад нього,
А навколо - звірина,
Лише ненависть навколо,
Лише лютість мовчазна.
І від долі не сховатись:
Хоч тепер він вже старий,
Та нема ще в лісі правди,
Бо царює молодий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277145
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 26.08.2011
автор: Андрій Мигорович