Через віконце дарував їй поцілунки вітерець,
І стрибнула вона вікном босоніж у росу.
Тоді побігла у сорочці полем навпростець
І думала: «Як жаль, що не потрапила в грозу.»
Сорочка дуже швидко змокла від роси,
В чорнявому волоссі красувалась квітка маку.
«Додому, мамо, зараз не вернуся, не проси!»
Було лиш холодно та дивно і не було страху.
В руках тепер тримала квіти польові,
А по щоці біжить краплина – не сльоза.
Вона згадала як колись були малі,
Та швидко спогади втікали, бо роса.
А сонечко було ще зовсім не високо.
«Я краще повернусь, поки всі сплять.»
У голову ще лізли їй думки глибокі:
«Не зможе мені місто щастя цього дать!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=277139
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.08.2011
автор: juliwinter