Вона обережна, вона не міняє до осені шкіру:
А що як нова пропускає метеорити?
У серпні щороку дощить і у неї по всенькій квартирі
розставлені відра, каструлі, пляшки, корита –
заклеєні скотчем, обвиті бинтами і дертим капроном
(в містах навіть скло розсихається від беззір’я).
Вся стеля в дірках, у які зазирають веселки й ворони,
повзуть золоті павуки і течуть сузір’я.
Лисніє на стінах, розходиться долом небесна полива -
від стелі до столу, від вікон до краю світу.
Раніше, мабуть, будівничі не знали про зоряні зливи.
І нині щосерпня вона підливає квіти
самими зірками, полоще білизну, змиває волосся.
Дірки не латає, до райдуг й ворон байдужа.
Замінює відра. І шкіру лише не міняє під осінь:
а що як промокне і зорі заллють їй душу?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276921
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.08.2011
автор: Tara Maa