Чом же розквітають
маки в полі житнім?
Тут колись солдати
в битвах полягли.
Їм же так хотілось
в світі ще пожити,
та минути долі
Хлопці не змогли.
І їх кров багряно
землю оросила
під блакитним небом
золотого дня.
Тих солдат нікому
воскресить несила
і заплачуть гірко
мати і рідня.
І чому волошки
в полі край діброви
голови схиляють
в скошених житах?
Ні, то не волошки,
То солдатські вдови
гірко так ридають
по своїх мужах.
І чому у полі
зацвіли ромашки,
ніжні, сніжно-білі,
наче б то зима?
Юні то дівчата,
посивілі пташки,
тільки наречених
їхніх вже нема.
На кущі калини,
сівши спочивати,
жалібно співає
пташечка мала.
Тільки то не пташка, -
рідна ненька-мати
до синочка в гості
здалеку прийшла.
І ніхто тих квітів
в полі не зриває,
то нехай на згадку
нам вони цвітуть,
а над ними вітер
жалібно співає.
Хай жахливі війни
більше не прийдуть.
19.08.2011.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276539
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 23.08.2011
автор: Микола Верещака