Троянда обсипається – пора.
Пелюстка перша, невагома і прозора,
З якоїсь таємничої причини
Повільно, без найменшої принуки,
Граційно полишає свій пристанок
І починає вчитися летіти…
Вона кружляє, плаває в повітрі,
Пірнає, робить сальто, виринає,
Погойдується мрійно, ніби човен,
І знову пише коло, як у танці, -
Легка, примарна, як світіння з неба,
Помножене й відбите у зіницях…
Пелюстка піднімає ніжний носик,
Щоб повторить ізнов тендітний порух
І ковзає у струменях ефіру,
Витаючи рожево над столом…
Цей вишукано-невагомий танець,
У кожнім русі, в кожнім повороті,
Бере на крила Мить, несе у Вічність:
У безкінечність Простору і Часу,
У безкінечність вимірів і зламів
Світів Вселенських і антисвітів.
…І цей політ ніколи не скінчиться,
Бо в Просторі ніщо не проминає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=276478
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2011
автор: Валя Савелюк