Янголе мій красний, нащо стільки сонця?
Вистачить хоч промінь у моє буття.
Бо душа тремтлива рветься в піднебесся,
Від турбот злиденних прагне забуття!
Бо душа лебідкою у тенетах рветься,
Бо у птахи білої зранене крило.
Янголе мій красний, не потрібні ліки,
Тільки крихта проскури і живе вино.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275998
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.08.2011
автор: Вікторія Гончарова