Живу для того, щоб померти, –
Безглуздий, прикрий парадокс!
Так наче для експерименту
Життя відрізали шматок,
Недбало кинули на Землю –
В покарі і живи собі!
Та возвели прозору стелю
І віддалились від Землі.
Хтось, може, Бог, – того не знаю -
Життю граничний термін дав.
Коли зустрінусь, поспитаю:
Хто ж з них мене так покарав.
Чому роздвоїв душу й тіло:
Душі – небесне, тілу – ниць?
А може, тіло ще б хотіло
З душею злинути у вись.
Століття канули у вічність.
Я ж – сьогоденний, я – ще тут.
Зійди, Творець, дай іншу дійсність,
І стане кращим грішний люд.
В життя початок не вникаю –
То незбагненний, дивний сон.
Та все ж смиренно заклинаю:
Призупини армагеддон.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275991
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.08.2011
автор: Г. Король