(Пам’яті Є.О.Патона)
Що ж, кожному дано свій шлях пройти:
Хто за собою спалював мости,
А він їх будував усе життя,
Двох берегів жадаючи злиття.
Він ними дихав, вірив i страждав,
Він будував i жив, жив й будував –
Усе щось дивне i завжди щось нове,
Мов після ночі світло світанкове…
І знову під мостом шумить вода,
Немов травиця в полі молода,
Як i життя його в невпиннім русі,
В несхитній волі i у сильнім дусі.
Він милувався i пишався ними,
Він з ними розмовляв, як із живими.
Возводив велич, віднайшовши сутність,
Де поєднав в однім – красу й могутність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275243
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.08.2011
автор: В. Гроз