Шепотілися хліба у чистім полі,
Злато-колос піднімаючи налитий.
Гомоніли край дороги дві тополі –
Що на світі все ж таки чудово жити.
Розмовляли в небі хмари білокрилі
Про красу, що ніжить погляд з височіння,
І запитували в них пташата милі –
Звідки сизим їм чекать благословіння.
Десь гукав у лузі вітер до калини –
Чом не йде в танок із ним, червонощока.
А у небі над широтами долини
Голосила новину стара сорока.
Береги вели із річкою дебати –
Чи завжди отак удаль спішити треба?
А чи зможе світлячок зорею стати:
Поцікавилась мала комаха в неба.
Сірий пень все бурмотів до пня-сусіда –
Що немає вже поваги до старого.
Молоді пеньки всміхалися до діда
Й лепетали щось так весело про нього.
Між собою розбалакалися квіти –
Як земля росою трави напувала.
І, як треба двісті літ на світі жити,
Дітворі своїй сова розповідала.
Я стояв i слухав дивну ту розмову:
Як усе живе в природі спілкувалось;
Й відчував, як серце в грудях знову й знову
Ніжно радістю i щастям наливалось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275130
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 14.08.2011
автор: В. Гроз