Ми незалежні двадцять років,
Хоча душею увесь час
Ми вільні до останніх кроків,
Й ніхто не поневолить нас!
Бо наші предки теж незломно
Грудьми стояли за свій край.
Заради волі гордим тоном
Казали смерті : "Зачекай!"
І Ти, славетна Україно,
Не покололась об стерню.
Мов Кобзарева Катерина
Йшла нескоримо по життю.
Та часом, як верба плакуча,
Оплакувала гірко Ти
Тих воїнів - синів рішучих,
Що згодились на смерть іти...
Ти, чорноброва Україно,
В ряснім вінку із різних трав,
Така ж квітуча, як калина,
Мов донька сонячних заграв.
Ти, ніби та струнка тополя,
Не опускаєш очі вниз,
А дивишся навкруг: он - поле,
Там - гори, ліс, тут - моря бриз...
Над щедрим ланом урожайним,
Селом і містом,.. над Дніпром -
Хай скрізь лунає: "Заспіваєм
"Реве та стогне" всі, гуртом!"
Нерідко хай у наших душах
Звучить стрілецький славний гімн.
За славу разом стіни зрушим!
Вкраїно, віддані Тобі!
14 серпня, 2011р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=275082
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 14.08.2011
автор: АнГеЛіНа