Я зупинився серед гаю,
А дай зозулю запитаю
Весну ще скільки раз зустріну
Й почую пісню солов’їну.
Чому мовчиш, зозуле мила?
Років накуй же, сизокрила,
Щоб було часу працювати,
Жить і любить, як вчила мати.
І бачити, як сонце сходить,
Як день натруджений проходить
Й під спів струмка, що мчить у річку,
Той день ховається у нічку,
Як вітер поле заколише,
Пришіптуючи: “Тихше, тихше”,
Як наливається колосся
Під лісу щедре стоголосся,
Як в зорях сяє небо ночі
Й від радості сіяють очі…
Ти все мовчиш в відлунні неба,
Що ж, буду жити скільки треба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=274787
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.08.2011
автор: В. Гроз